Одним из самых ожидаемых и интересных релизов весны стал новый мини-альбом группы Viviénne Mort «Rósa». Кроме традиционных для группы инструментов, в записи также использовали орган (Николаевский костел), Hammond (студия Дмитрия Шурова «ДЫШУ»), Rhodes (Lipky Zvukozapys) и рояль (Киевская детская Академия искусств), что сделало песни Viviénne Mort более волшебными и загадочными.

Пластинка вышла на лейбле Enjoy Records (Jamala, The Maneken, Bahroma, K.A.T.Y.A, Peter and the Wolves и Pur:Pur), первая часть тура в поддержку альбома с успехом прошла по 11 городам Польши и Украины. Впереди новые концерты и высоты, а пока мы решили узнать о новых песнях у фронтвумен группы Даниэлы Заюшкиной.

Итак, специально для Open.ua — Дана о мини-альбоме «Rósa» в целом и о каждой песне более детально.

«Rosa» — це троянда миру. Кожен пелюсток обрав свої окремі вірування і тримається за них, не знаючи, що разом з іншими пелюстками належить до одного бутона і має єдину стеблину. В житті і так багато таємниць і питань, все влаштовано непросто, нам потрібно виживати в природі. А наша протидія і небажання миритися між собою тільки все ускладнюють. Від глобальних релігійних протистоянь до побутових суперечок між сусідами. Для миру потрібні знання, і перше, що треба знати — той, з ким ти воюєш — він частина твого світу. Вбиваючи, ти вмираєш сам. З чого випливає висновок, що вбивати — це максимально тупо. Ми вже досить розвинені і готові для усвідомлення, що Бог один, природа одна, правда одна — на суші і на морі.

Від інших істот нас відрізняє здатність робити вибір.

«Intro»

В «Інтро» ви чуєте «Хор худоби» — його наспівала я. Вони все питають, хто винуватий в їхніх бідах. Їм не вгодиш. Вони зібрані разом пастирями і псами, і перетворені на «електорат». Ще через триста років вони зрозуміють, що всі події в їхньому житті спричинені ними самими. Неможливо уникнути того, що вже було, але можливо взяти на себе відповідальність за це. Сказати: «Сталося так, бо я так хотів, так хотіла моя воля». Навіть якщо стався злочин, бідність, хвороба — за все це потрібно взяти на себе відповідальність. Тоді з’явиться шанс на теперішнє і майбутнє.

«Той, хто рятує імена»

Вівці їли траву. І одна раптом підняла очі в небо, відбилася від стада і почала підозрювати, що окрім трави та пастиря є ще інший світ. Вівця здогадується, що наврядче вона створила себе сама, а значить, існує Творець Всього. І вона насмілилася говорити до нього. Часом на одинці з собою страшно, в перші дні, коли стадо пішло далеко. Так говорить саме до себе дерево в темному полі. Але це і є найкраще, що може статися. Я люблю себе, коли починаю шукати і задавати питання. Люблю всіх, хто шукає і задає питання. Я впізнаю їх по погляду, по голосу, і тоді моє серце радіє.

«Outro»

Все те саме. Мій рогатий хор, який хоче зібрати всі кулаки в один кулак і всі морди в одну морду, і набити ту морду, яка і винна в усьому злі. Люди звинувачують офшори і небеса. Або просять в небес любові. Це максимально безвідповідальний підхід. Пропоную спробувати уникати слів «мені сказали, що я», «зі мною зробили таке-то», «мене змусили». Я маю Волю. Я постійно роблю вибір. Мислення вже відбувається певним чином, але його стиль можна змінювати. Здатність змінювати образ мислення — найдивовижніша з супер-сил.

«Хто ти такий?»

День та ніч. Історія та міф. Світло і темрява. Віра та знання. Суб’єктивне та об’єктивне. Наука та релігія. Мистецтво. Людина знаходиться в центрі світу, і світ — навмисно створені для неї декорації. Все залежить від того, як швидко він знайде того, хто бачить світ з його очей.

«How»

Я читала біографію Джима Моррісона, дочитала і написала цю пісню.

«Це самотність. Той, що вижив — зовсім один на землі. Останній з тих, хто бачив свободу і володіє знанням. Маленький звір, як лисиця, в якої очі світяться, як прожектори. Навколо лунають вибухи і бігають пожирачі свободи. Вони заходять з різних боків, криком лякають звіра, заганяють його в тенета і пробують привчити жити по їхнім нудним мертвим законам. Тоді смерть стає єдиним можливим варіантом збереження свободи. Я часто хочу втекти так, але потім завжди хочеться: ще побачити літо, ще закохатися, підібрати на вулиці кота, написати пісню і т.д.

«Пам’ятаєш»

Цю пісню не можна пояснювати, з нею все ясно. Я її написала для людей. «Ти став дорослим тоді, коли вперше ти стримав дитячий плач». Найкраща новина — твій маленький хлопчик, твоя маленька дівчинка, вони ще досі живуть в тобі. Ти можеш згадати, як ти виглядав, коли тобі було п’ять, взяти його на руки і сказати, що завжди захищатимеш його, нехай нічого не боїться.

Завжди пам’ятай, що всі люди були дітьми: твої батьки, твої вчителі, твій президент, Гітлер, Піночет. Їх ганяли лісами, як в попередній пісні, і ось що вийшло. Ми всі злякалися в лісах, і це в нас паралізувало важливу деталь. З паралізованою деталлю ми буваємо схожі на випадкові уламки людей. Людина-живіт, людина-модні-штани, людина-кулак. Потроху маленька проблема стає великою, жаба стає крокодилом. І ми зовсім втрачаємо себе. Ми думаємо, що живі, тому що досі прокидаємося вранці, ходимо день, засинаємо вночі. Але це не Життя.

За Життя потрібно боротися. Тоді прилітає могутній вітер свободи і любові. І він торжествує над смертельною втомою, і торжествує над самою смертю.

«Пташечка»

Цю пісню я написала, коли закохалася. В дорослого чоловіка. І ця закоханість тривала дуже недовго — два дні. А коли все пройшло, я йому розказала.

Що робить пісня «Пташечка» в програмному альбомі про людинобога? Робить так, щоб альбом слухали.